Новини із заповідника: Мінкульт скотився в махровий Совок

Скандал, в якому по вуха загрузло керівництво Міністерства культури, обростає новими, все більш витонченими проявами нездорового інтересу холуятника міністра Нищука до головного об’єкту культурно-історичної спадщини України.

Свідомо заваливши конкурс шляхом «забезпечення» неявки своїх представників конкурсної комісії, Мінкульт рушив далі по шляху «освоєння» Лаври. Дочекавшись закінчення терміну контракту гендиректора Любомира Михайлини, котрий був найбільш вірогідним переможцем конкурсу, міністерство привело до Лаври виконуючого обов’язки. До наступного конкурсу, про терміни якого нічого не повідомляється. При цьому виникла пікантна ситуація, оскільки Михайлина, йдучи в зв’язку з закінченням контракту, призначив т.в.о. свого першого заступника. Це абсолютно законно, чого не скажеш про кульбіт Нищука, котрий призначати «свого» виконуючого обов’язки, при вже призначеному гендиректором заповідника, не мав підстави і права.

В результаті Мінкульт отримав судовий позов від Лаври. І двовладдя в керівництві заповідника.

Але це самокатування виявилося ще не дном управлінських талантів керівництва міністерства. Днями відомство почало бомбардувати Лавру просто чарівними запитами і вимогами.

Ситуація гідна пера Зощенко.

Начальник управління охорони історичної спадщини пан Єпіфанов надіслав на ім’я міністерського призначенця (в Лаврі, як ми пам’ятаємо, два ВО гендиректора – від Нищука і від Михайлини) термінову факсограму. В якій вимагає негайно розібратися в кричущому випадку беззаконня на території Заповідника. Єпіфанов повідомляє, що на ім’я самого міністра Нищука гнівне звернення написала така собі громадянка Мочарник. Суть цього «опусу» на двох аркушах зводиться до того, що свідома жінка обурена негідною поведінкою охорони заповідника. А саме тим, що охоронець дозволив собі говорити з нею російською мовою. Після цього, пише громадянка Мочарник, вона, в пошуках справедливості нібито звернулася до заступника директора Заповідника С.В.Пивоварова, який остаточно добив нещасну, також звертаючись до неї російською.

Пан Єпіфанов, який за своєю посадою до цієї ситуації має таке ж відношення, як Лавра до Османської імперії, вимагає від керівництва Заповідника «терміново» «в письмовому та електронному вигляді» «надати інформацію щодо  кожного питання». Ця чиновницька спритність виглядає особливо по-ідіотськи, якщо врахувати кілька важливих обставин.

А саме.

Громадянка Мочарник писала свій обурений опус місяць тому. Тоді ж ще гендиректор Михайлина отримав з Мінкульту, а конкретно – від держсекретаря міністерства Карандєєва – запит, на який була дана відповідь у встановленому порядку. А саме – додавалася пояснювальна доктора наук, заступника гендиректора з питань науки С.В. Пивоварова про те, що випадок, описаний громадянкою Мочарник, не мав місця взагалі.

Тут виникає питання – а що, власне, відбувається? І відповідь на нього напрошується сама собою – відбуваються провокації, які особливо дурно тхнуть з урахуванням того, звідки виходять. «Підстави» шляхом організації письмових кляуз – улюблена методика партноменклатури часів дрімучого совка.

Уявити собі тітку, яка біжить з листом до міністра культури, будучи ображеною в кращих патріотичних почуттях, звичайно, якось можна. Тим більше в період, коли міністерство ламає голову над тим, як би не допустити перемоги Любомира Михайлини у конкурсі, що наближається. Уявити собі охоронця, котрий говорить не українською, теж в принципі можливо.

А ось далі починаються питання.

Перше. Співробітники Заповідника знають професора Пивоварова, як абсолютно україномовну людину. Котра могла би заговорити російською тільки під гіпнозом і то з українським акцентом. Міністерський «запит», до речі, так обурив Пивоварова, що в своєму поясненні він вказав, що готовий навіть судитися з цього приводу. Тобто твердження «скаржниці» в цьому моменті сумнівно.

Другий. Чому через місяць після того, як «інцидент» було обговорено, тема знову виникає, причому в «пожежному» порядку?

Третій. Чому ідіотськими факсограмами керівництво Лаври бомбардують чиновники, котрі за своїми службовими обов’язками не наділені такими повноваженнями: ні держсекретар міністерства, ні начальник Управління охорони історичної спадщини? І ще – за «дивним» збігом обставин – саме рекомендація Єпіфанова вказана в міністерському наказі в якості підстави для призначення т.в.о. гендиректора Лаври «від Нищука».

Спроба логічно відповісти на ці питання приводить до висновку про те, що зацікавлені чиновники міністерства, усунувши незручного гендиректора, почали «розчищати» його оточення. Бо заступник директора з науки Пивоваров, який явно є основною ціллю «акції» – з числа впливових вчених, які Мінкульту в Лаврі не потрібні.

Тому що вся метушня навколо Заповідника націлена на його фактичну приватизацію «будмафією».

Але це – зовсім інша історія.