В Україні вимирають села
Українські села – вимирають. Жителі кидають свої хати та подаються у місто. За пів року лише на Дніпропетровщині кількість сільського населення зменшилася майже на сім тисяч.
Щорічно з карти України зникає все більше назв. Люди виїжджають в міста, чи на заробітки. Так за останні півроку сільське населення лише на Дніпропетровщині зменшилось майже на 7 тисяч.
Кореспондентка Аліна Моренко поїхала у відрядження по області. Знайшла найменше село. Побувала у хатах, які давно покинули. Побачила – як там застиг час. І як у забутому селі доживає свій вік лише одна людина. А потім поїхала у розвинену громаду. Аби дізнатись, чому одні поселення помирають. А інші навпаки – стають кращими за міста.
У 2017-му команда 34-ки вже знімала Грушівку. Тоді мої колеги спілкувалися із місцевими про тутешнє життя. Чотири роки тому в цій хаті жила Галина Севіліївна. Та зараз – тут нікого. З димаря не йде дим, вікна – не зачинені. А меблі – розкидані двором. Зайти до будинку може будь-хто. Він – не замкнений. Тут на столі посуд, з якого вже не їстимуть. А на ліжку – нікому не потрібна постіль.
Видно, що хату прикрашали до нового року. Та коли саме її покинули – важко сказати. Хата стоїть біля невеличкої дороги. А поряд – розвалені будинки. Трохи далі – видно, у селі ще хтось живе. Йдемо у гості до родини Слюсаренків. Вони кажуть, тут залишилося кілька сімей. Як піде дощ – із села не виїдеш. А щодо роботи – то у кожного своє господарство.
А це вже село Чувилине, Дніпровський район . Коли в Україні офіційно переписували населення 20 років тому, тут жило всього 8 людей. Та зараз тут мешкає лише пан Василь. Один, серед розбитих хат. Зустрічає нас чоловік зі своїм родичем. Олексій Олексійович частенько навідується у гості і допомагає по господарству.
До найближчого населеного пункту – два кілометри. А саме село стоїть на засохлому струмку. Колись тут вирувало життя. І стояло 70 будинків, згадують чоловіки. Центральна вулиця має назву – Нижня. А навпроти будинку пана Василя – колись стояла школа. Та у сімдесятих роках її закрили. Поки ми знімаємо село, чоловіки згадують сусідів, що жили поруч.
Так і залишилась у Чувилиному одна людина. Тим часом за 30 кілометрів, у Новоолександрівці – бурлить життя. Тут мешкає – 5 тисяч селян. Тут є і школа, і садочок. Лікарня, аптека, бібліотека. І навіть цегляний завод. Де працює двісті людей. А ще – декілька фермерських господарств.
Це – центр Новоолександрівської громади. Її створили років зо п’ять тому. Як одну з перших в Україні. Голова каже – розвивали село, аби люди не від’їжджали. І будували своє життя тут.«Ми розуміли, якщо буде зроблено все для того, щоб наша молодь залишалася, то це буде якби і наше майбутнє», — говорить сільський голова Олександр Візир.
Цьому сприяла – децентралізація. Завдяки реформі в селі з’являються нові робочі місця, діти йдуть до сучасних шкіл та садочків, жителі отримують якісні медичні послуги.«Такі ситуації ми спострегіаємо, де сервіси в сільських селищних громадах сьогодні інколи є на порядок вищі, ніж ми можемо з вами отримати у великому місті. Села почнуть потроху якраз розвиватись вставати на ноги і ми, як міські почнемо навіть їхати туди жити», — каже речниця Дніпропетровського регіонального офісу програми «U-Lead з Європою» Ольга Кірєєва.
Деякі – вже давно зробили цей вибір. У Новоолександрівці за 5 років населення зросло на 15 відсотків, кажуть у сільраді. Люди їдуть сюди жити. Та чому – одні села люди покидають, а в інші, навпаки – їдуть жити? Експерти з децентралізації кажуть – усе залежить від кількох чинників.
Тож, аби рятувати такі поселення, як Чувилине – потрібне бажання громади. У Новоолександрівці, до якої і входить найменше село області – зізнаються – давно думають про відновлення цієї території. Тож шанс, що у пана Василя з’являться сусіди, вода, газ і, можливо, навіть інтернет – таки є. Але на це знадобиться – не один рік.
