Прості причини війни на Донбасі

UA.TODAY, 2017-01-11 22:01
Прості причини війни на Донбасі

Як кажуть класики, війна – продовження політики, а політика – продовження економіки. Для широких мас, режим Путіна створює видумані конструкції для виправдання своєї агресивної політики, а насправді йдеться про цілком реальні гроші. Причому, після недавнього витоку інформації про те, що США мають намір блокувати гроші Путіна на суму 40 млрд дол. , тільки в одній Швейцарії і тільки отримані з прибутків нафто-газових підприємств, то доречне запитання: за чиї ж гроші розв’язана війна?

Трохи про ціни

Отже, що ж стало базою цієї війни. Як сказано вище, коріння будь-якої війни лежать в економіці. Тут доречно згадати про те, що ціни газу і нафти, пов’язані між собою через їх енергетичну цінність в плані тепловиділення. Грубо кажучи, ціна газу, прив’язана до ціни нафти. Так само згадаємо про те, яка ціна на нафту була в 1999 році, коли Путін прийшов до влади. У лютому цього року нафта марки Brent була близько 10 дол. За барель. Після цього, ціна на нафту безперервно зростала, хоч і з коливаннями. Свого максимуму ціна нафти досягла перед кризою 2008 року. Тоді вона склала 135 дол. За бочку. Найбільш швидкий і неухильне зростання ціни почалося з 2004 року. Наступні 4 роки були бенефісом країн експортерів нафти і газу, газ дорожчав приблизно тими ж темпами. Таким чином, Росія, починаючи з 2004 року, отримала джерело фінансування власних амбіцій у вигляді надприбутків від продажу своїх природних ресурсів. Саме ціна на нафту створила Путіну вигляд “мачо”, а його попереднику –  невдахи.

Динаміка цін була така, що в певний момент, у керівництва країни виникла інтоксикація від передозування доходів. Виникло внутрішнє переконання того, що ціни на нафту, газ, золото і т.д. будуть рости нескінченно. І тут треба розуміти ще один важливий момент. І якщо нафта, в основному, поставляється танкерами, то газ (зважаючи на його фізичні властивості) переважно поставляти трубопровідним транспортом. Тобто – мало мати газ, потрібно ще контролювати трубу! Запам’ятаємо це. Ми пам’ятаємо заяви керівників російської держави і держ. корпорацій, зроблені на піку цін, про те, що запаси газу кінцеві і в міру його видобутку, його вартість буде тільки рости. Називалися ціни 600, 800 і навіть 1000 доларів за тис. м. куб. газу, як найближча перспектива.

У пошуках свого почерку

Амбіції світової імперії прокидалися в чіткій прив’язці до зростання доходів. Але 2008 трапилася перша, тривожна катастрофа. Прийшла криза і ціни пішли вниз. Причому ціни впали услід за попитом. У той момент Російське керівництво ще сподівалося на те, що це – тимчасове явище, але вирішило вжити рішучих заходів для того, щоб зберегти status quo в плані постачальника сировини до Європи. Першим ділом, Росія позбулася законтрактованого в Туркменії газу для Європи. Дуже вчасно вибухнула газокомпресорна станція, разом зі шматком газопроводу. Тоді ще хотілося вірити в заяви росіян про те, що підвищився тиск або щось ще. Тепер зрозуміло – це була диверсія. Туркмени з Газпромом перестали грати в підкидного дурня, і пішли в Китай. Але пішли і з Європи! Одним конкурентом стало менше.

Грузія

Агресія ж проти Грузії була першою, серйозною пробою пера. Тоді це було обумовлено необхідністю створення вогнища напруженості по трасі газопроводу НАБУККО. Нагадаю: НАБУККО – альтернативний проект поставки газу з Азербайджану, Казахстану і Туркменії до Європи. З урахуванням того, що Іран був під санкціями, то єдиний коридор був якраз через територію Грузії. Мета була досягнута. Проект НАБУККО був зупинений.

Брутальність вторгнення, зажадала термінового інформаційного та політичного прикриття акції. Саме тоді був обкатаний механізм тотальної промивки мізків тих, кому не пощастило дивитися або читати російські ЗМІ. Населення було успішно заражено вірусом неоімперіалізму. Але не менші зусилля були зроблені і на іншому кінці труби! У Європі оптом і в роздріб скуповувалися політичні діячі та цілі партії. Нафтодолари потекли в кишені лобістів і європейських ЗМІ. У результаті вийшла абсурдна ситуація – європейці стали вголос говорити про те, що Грузія напала на РФ і та змушена була захищатися.

З того моменту, керівництво РФ знайшло прецедент безхребетності європейських структур. Тобто, елемент безкарності був опробований і усвідомлений як реальність. Саме тоді військове вторгнення було зараховано в інструментарій зовнішньої політики РФ.

Загалом, Кремль вирішив, що ситуацію з європейським ринком збуту треба контролювати жорстко. Схеми взаєморозрахунків ведуть у тінь гігантські суми, які плавно перетікають до кишень керівництва РФ і їхніх агентів впливу в Європі. Зменшення цього потоку прямо відіб’ється як на Кремлі, так і на їх європейському авторитеті. Крім того, амбітні проекти всередині РФ, давали кошти для прокорму багатомільйонної армії чиновників і силовиків. Саме на їх лояльності тримається режим. Допустити зниження припливу коштів – самогубство. Все було добре, але високі ціни на енергоносії, змушують приходити в рух механізми компенсації. До них відносимо ефективні енергозберігаючі технології, на одному кінці труби, і нові методи видобутку сировини – на іншому.

США – Катар

Біда прийшла звідти, звідки не чекали. Сланцевий газ в США виявився громом серед ясного неба. Я думаю, що реальність та ефективність цієї технології була оцінена правильно і відразу. Правда глава Газпрому Міллер, півтора року знущався над потугами американців і стверджував, що це піар, мовляв – мильна бульбашка лопне не завтра – післязавтра. Повідомлення ЗМІ про те, що ціна газу в США впала нижче 100 дол., Пояснювалася прихованим державним субсидіюванням проекту. Однак 100 дол американського газу проти 450 дол російської, вже не проігноруєш. Браві і лихі гумористичні ескапади громадянина Міллера закінчилися рівно в той момент, коли США відмовилися від імпорту скрапленого газу. І тут треба згадати економічну географію. На західному узбережжі США існують і планувалися до спорудження, нові термінали для прийому зрідженого газу, що доставляються газовозами. Акурат в цей час, в Південній Кореї почали спускати на воду кораблі газовозного флоту. А замовником цього флоту була маленька держава з величезними запасами газу – Катар. Щоб собі уявляти, на скільки багата ця крихітна держава, варто відзначити, що крім флоту газовозів, Катар замовив флот новітніх і найрозкішніших авіалайнерів для своєї авіакомпанії. Уже в строю 128 новітніх лайнерів, ще 50 в цехах виробників. Причому ні єдиного перекупленого, тільки нові. Звичайно, це не Емірати з їх 229 в строю і 50 на заводі, але й не Трансаеро з його 103 антикварними колимагами. Цілком порівнянно з Аерофлотом, у якого 144 авіалайнера. І це у Катару, який на карті не видно! Чому приклад з літаками? А тому, що туди черга виробників озброєнь стоїть аж по коліна у воді, але військові контракти закриті і про них можна тільки припускати. Зауважимо, все це замовляється і будується – одночасно!

Сирія

Така увага до Катару не випадкова. Коли США відмовилися від катарського скрапленого газу, кажуть, відбулися переговори з європейцями про те, щоб допустити катарський газ в Європу. Таку згоду було отримано і всі ми пам’ятаємо, що Європа вголос заговорила про диверсифікацію поставок газу. Але тут виникло дві перешкоди. Катар може пригнати газовозами стільки, скільки завгодно цього газу, але для його прийому потрібні термінали. На їх будівництво потрібен час і кошти, які обчислюються в мільярдах євро. Тим не менш, будівництва йдуть у різних частинах Європи, але на сьогодні, масових постачань поки немає. Друга перешкода – відсутність трубопровідного сполучення Європи з країнами Затоки.

Цю перешкоду Катар спробував вирішити самостійно. Завдання було простим – дотягнути трубу до Туреччини, а далі – буде відроджено проект НАБУККО в його турецькій та європейській частинах. Як ми бачимо, до Туреччини труба може потрапити або через Ірак, або через Сирію. Як ми пам’ятаємо, в Іраку йде перманентна громадянська війна, а в Сирії ще кілька років тому було тихо. Вибір був очевидним. Катар влив понад 10 млрд. дол. в інфраструктуру Сирії під згоду Асада на трубу. І ось Асад, після спілкування з російськими братами, йде у відмову. Що було далі – всі в курсі. Почерк газпромівського-КГБовской братії видно відразу. Війна в Сирії закрила цей коридор.

Україна

Начебто добре попрацювали, труби всюди відсікли, скрізь йде війна або напруженість, яка не дозволить фінансувати альтернативні трубопроводи через високі ризики. Але тут виявилося, що Україна мало того, що не послідувала прикладу Білорусі і не здала трубу, а ще й виявилася власницею найбільших покладів сланцевого газу в Європі! Причому, найбільша частина цих покладів – на території Донецької та Харківської областей (ось звідки Новоросія взялася і бійня за Слов’янськ!). Тобто, виникла реальна перспектива, що по трубах української ГТС в Європу піде наш газ. З цього моменту варіант вторгнення став основним і єдиним. На кону була поставлена взагалі можливість виживання РФ як єдиного географічного простору. Перекриті труби нафти і газу в Європу – швидка і гарантована смерть енергетичної наддержави.

Саме таким чином, були запущені елементи вторгнення. Європейські лобісти отримали команду топити реакцію здорових сил в демагогії, ЗМІ – самі знаєте, що творили, місцева креатура ФСБ, яка складалася з сполученням  правоохоронців і бандитів – вдарила зсередини, і Крим впав в руки як стигле яблуко. Той же сценарій був задіяний і в Донбасі. Думаю, що агресія РФ проти України планувалася на більш ранній термін. Мабуть, ми повинні сказати спасибі Катару за відстрочку.

Епілог

Мені бачиться, що цю війну веде Газпром і та невеличка групка осіб, які присмокталися до труби намертво і справедливо вважають, що володіння або втрата труби – питання їхнього особистого життя і смерті. Якщо розглядати ситуацію під цим кутом зору, то майже всі дії Москви знаходять своє просте пояснення. Інша справа, що змусити Європу купувати газ і нафту тільки у них, а нас – любити старшого брата, вже неможливо.

Що ж лежить в основі всього цього потоку крові і руйнувань? Жадібність! Тваринна, всепоглинаюча і безмежна! Будь Путін мудрим політиком, він би стримав власні апетити , урізав б ряд абсурдних бюджетних програм і скинув би ціну рівно на стільки, щоб сланцевий газ став не рентабельним. Ніхто б цим не займався. А тепер – пізно. Технології видобутку стрімко удосконалюються. За газом пішла сланцева нафта. Собівартість неухильно падає, а економіка США споживає дешеві енергоносії.

Ми трохи не дотягли до краху і розвалу «енергетичної наддержави», але ми зобов’язані вистояти і ми вистоїмо!

Новости по теме:
Источник: ua.today
Просмотров: 1028

Новости партнеров:
Если Вы заметили ошибку, пожалуйста, выделите некорректный текст и нажмите Ctrl+Enter - так Вы поможете нам улучшить сайт. Спасибо!
Оцените важность новости от UA TODAY
7.75 из 10 на основе 12 оценок.
Отправить Закрыть