В Україні планують влаштувати дерибан природи під виглядом децентралізації
Україна є другою за відсотком розораності країною світу. Понад 56% території нашої країни – це рілля.
За статус "аграрної житниці" ми платимо велику ціну – втрачаємо залишки дикої природи, виснажуємо ґрунти, сприяємо зміні клімату.
А також сприяємо формуванню потужного "аграрного лобі", яке у будь-який спосіб намагається збільшити площу сільськогосподарських земель.
26 лютого аграрний комітет Верховної ради фіналізував текст законопроекту №2194 до повторного другого читання.
У разі його прийняття буде повністю змінена вся система земельних відносин в Україні. Не дарма Мінагро та Мінекономрозвитку називають його "земельною конституцією".
Але якщо справжня Конституція гарантує кожному право на безпечне для життя і здоров'я довкілля, то "земельна конституція" відкриває прямий шлях до дерибану залишків української природи.
Які ж основні "екологічні" проблеми законопроекту №2194?
Проблема №1 – втрата цінних природних територій
Провідні країни світу вже зрозуміли критичну необхідність збереження природи. Бо зміну клімату неможливо зупинити лише шляхом переходу на альтернативні джерела енергії – сільське господарство є не менш потужним джерелом викидів.
В Україні ще в 2018 році викиди парникових газів від ріллі вперше перевищили обсяги їх поглинання лісами, і з кожним роком ця тенденція тільки погіршується.
Новообраний президент США Джо Байден одним з своїх перших своїх рішень на посаді задекларував необхідність до 2030 року надати природоохоронний статус 30% території своєї країни.
Ці ж 30% фігурують в затвердженій рік тому Єврокомісією Стратегії біорізноманіття ЄС до 2030 року.
Для цього планується витрачати великий обсяг бюджетних коштів на програму стимулювання заповідання приватних територій і на викуп земель у державну власність для створення природоохоронних територій та нових лісів.
Про аналогічні пріоритети заявляє і наш уряд, приєднуючись до Європейського Зеленого Курсу.
І президент, декларуючи такі цілі сталого розвитку країни, як захист та відновлення екосистем суші, боротьба з опустелюванням, припинення процесу деградації земель та зупинка процесу втрати біорізноманіття.
Наразі в Україні відсоток природоохоронних територій складає менше 7%, а показник лісистості 15.9%. І єдиний шлях хоч трохи досягти світових показників заповідності та лісистості – це заповідати державні землі, а також створювати на них ліси.
Але законопроект №2194 передає у комунальну власність не тільки ріллю, але й водно-болотні угіддя, водоохоронні території, деградовані та малопродуктивні землі, які потребують консервації, тощо.
Неважко передбачити, що основним джерелом надходження багатьох місцевих бюджетів будуть кошти від оренди та продажу земель сільськогосподарського призначення.
При цьому контроль за використанням земель буде здійснювати сама ж ОТГ. Тому все, куди може заїхати трактор, буде передано під розорювання.
Можна подивитись на свіжі приклади з Чернігівщини: ОТГ передає під розорювання сотні гектарів самосійних лісів та Деснянських лук.
Проблема №2: Ризик дерибану лісів
На перший погляд, законопроект №2194 не несе загрози українським лісам – землі, надані в користування державним лісогосподарським підприємствам, та землі лісогосподарського призначення лишаються в державній власності.
Зміну цільового призначення земель лісогосподарського призначення так само повинен буде погоджувати Кабінет міністрів.
Проте, як завжди, "диявол ховається в деталях".
Бо поняття "ліс" не є тотожним поняттю "землі лісогосподарського призначення". Цей статус він набуває лише у випадку оформлення відповідних документів і передачі у користування державним чи комунальним лісогосподарським підприємствам.
Решта ж лісів можуть знаходитись в складі інших категорій земель, або взагалі визначеної категорії та користувача. Наприклад, за даними Держгеокадастру, серед земель запасу знаходилось і 857 200 гектарів "лісів та інших лісовкритих площ" (1,4% площі всієї України!).
І всі ці ліси будуть не тільки передані у комунальну власність, але і не будуть потребувати погодження Кабміну у випадку зміни цільового призначення наприклад під забудову – бо відповідні повноваження виключаються з статті 122 Земельного кодексу.
Іншою проблемою є те, що не всі лісгоспи України оформили відповідні документи на власні земельні ділянки.
Раніше їх захищала норма Лісового Кодексу, згідно якої вони могли для підтвердження право власності на ліс використовувати "лісові" карти з матеріалів лісовпорядкування.
З початку 2020 року (по іронії долі, відповідні зміни були внесені законом з гучною назвою "Щодо протидії рейдерству") ця норма поширюється лише на ті ліси, які були їм передані в минулому.
Тому просте переоформлення документів в нових умовах створить для лісгоспів ризик лишитись без частини своєї території.
Останнім часом все більш чисельними є випадки розробки нових генпланів населених пунктів, які передбачають розширення їх території за рахунок лісів з одночасним збільшенням площ забудови.
Фактично, це "зелене світло" для забудови залишків приміських лісів, які останніми роками активісти спільно з правоохоронними органами більш-менш успішно захищали.
Проблема 3, але не остання: Забудова берегів річок та озер
У винесену для повторного другого читання редакцію з незрозумілих причин потрапили поправки, яких не було у попередніх читаннях, а саме: №589, №1877, №3068.
Ці поправки дозволяють проводити реконструкцію існуючих споруд у прибережній захисній смузі.
На відміну від реставрації чи капітального ремонту, реконструкція передбачає перебудову зі зміною функціонального призначення об’єкта та його розмірів. Тому за здавалося б "невинними змінами" ховається механізм легалізації забудови берегів річок та озер.
Також пропонується відтермінувати до 1 січня 2025 року "загальні правила гри" щодо встановлення прибережних захисних смуг в населених пунктах у межах визначеною Водним кодексом України шириною або за генпланами, що комплексно охоплюють всю територію.
Натомість пропонується змінювати її ширину за індивідуальними проектами землеустрою та детальними планами територій для окремо взятих земельних ділянок під потреби окремих осіб – банальне узаконення незаконної забудови берегів.
Безперечно, законопроект №2194 має і багато позитивних речей: наприклад, прибирає низку зайвих погоджень, які не допомагали зберігати довкілля, а лише створювали корупційні ризики.
Однак немає сумнівів, що через багато років навіть ті, хто сьогодні виступають за максимальне використання природних ресурсів, зрозуміють необхідність збереження довкілля. Це зрозуміли всі розвинені країни.
У тих же США, які вважаються прикладом вільного підприємництва, зупинили передачу земель та лісів у приватну та комунальну власність і залишили у федеральній власності 28% території держави.
В тому числі і малопродуктивні сільськогосподарські землі – створивши окрему агенцію для їх управління (Bureau of Land Management).
Масштабні пожежі та пилові бурі 2020 року були першим дзвіночком.
Є і свіжий приклад з Херсонщини: після того, як село стало засипати піском під час сильних вітрів, до нас звернулись місцеві мешканці з проханням допомогти розірвати договір оренди з агрофірмою, яка розорала цілинний степ.
Але ж навіщо витрачати в майбутньому великі кошти і час на ліквідацію помилок, якщо зараз можна їх уникнути?
До законопроекту №2194 низкою нардепів з комітету екологічної політики подані правки №189, 302, 871, 1780, 1808, 3047, 3104 та інші, спрямовані на збереження у державній власності екологічно важливих ділянок з подальшою передачею під заліснення або заповідання, залишення повноважень держави у розпорядженні лісовими землями, спрощенням процедури консервації деградованих земель.
І хоч вони не ідеальні, але дозволять зберегти природу під час земельної реформи. Якщо ж вони не будуть враховані – це хрест на всіх планах України щодо збереження довкілля.
Можна забути про збільшення лісистості чи про площі природно-заповідних територій, а під загрозою дерибану опиняться навіть існуючі ліси.
