Переяславська блокада: чому Київщина не оцінила донецький шансон
На знак протесту проти свавілля місцевої адміністрації мешканці села Світанок перекрили трасу всеукраїнського значення Бориспіль – Кременчук.
18 жовтня на автотрасі у районі Переяслава-Хмельницького утворилися багатокилометрові затори. Мешканці села Світанок шість годин поспіль блокували дорогу, пропускаючи лише автівки з маленькими дітьми. Дорожня поліція направляла машини в об’їзд через сусіднє село Пологи-Яненки, але місцеві жителі на знак солідарності з учасниками протесту перекрили проїзд і у своєму селі.
За словами протестуючих, блокада – це їхній єдиний шанс достучатися до влади. Громада Світанку вже четвертий рік намагається повернути свої земельні ділянки, які у 2013 році були зненацька передані місцевому фермерові Григорію Пушні. Як виявилося пізніше, рішення райради, за яким у громади забрали землю, було підроблене. Розпочате за цим фактом кримінальне слідство тягнеться вже три роки, і у мешканців Світанку врешті-решт урвався терпець.
Учасники блокади намагаються не виходити із правового поля: як належить за законом, вони заздалегідь повідомили про майбутню акцію та висунули свої вимоги. Одною з вимог була зустріч із головою Переяслав-Хмельницької РДА Андрієм Пряхіним, якого селяни звинувачують у корупції та особистому пособництві рейдеру Пушні. І дійсно: на передостанніх громадських зборах у Світанку на боці Пушні виступали юристи райадміністрації, прислані за розпорядженням Пряхіна. За ствердженням селян, останньою краплею стали погрози з боку голови РДА «переламати руки та ноги» сільським активістам та виставлення на землі, захопленій рейдером, державної охорони.
До речі, зустріч Пряхіна з протестувальниками так і не відбулася. За нашими даними, голова РДА відразу після оголошення акції негайно виїхав до Києва, де й відсиджувався весь час блокади. Увечері 18 жовтня учасники блокади розійшлися, але оголосили, що мають намір поновити акцію протесту через тиждень.
Треба сказати, що це вже не перший конфлікт голови райадміністрації з районними громадами. Власне, саме призначення Пряхіна на посаду керівника району у 2016 році з самого початку викликало чимало питань.
Особливо коли виявилося, що новий голова не має відповідної кваліфікації і взагалі до цього ніколи не працював на державній службі. Ще шість років тому мешканець Донецька Пряхін Андрій Володимирович був собі звичайним приватним підприємцем, який навіть вищу освіту (товарознавець-комерсант) здобув лише у віці 38 років. Однак у 2011 році кар’єра донецького товарознавця зненацька пішла угору: наказом тодішнього ректора київського Національного аграрного університету Дмитра Мельничука Пряхін був призначений директором ДП «Навчально- дослідний племінний птахівничий завод ім. Фрунзе» у Криму.
Яким чином ректор Мельничук запідозрив у донецькому комерсантові прихований талант до птахівництва – досі залишається таємницею. Можна сказати лише, що за три роки головування Пряхіна територія заводу, частково розташована у курортній зоні, значно схуднула, перейшовши у власність фірми синів ректора – Максима та Сергія Мельничуків. А заводський гуртожиток у селищі Фрунзе Пряхін вирішив перетворити на готель для туристів, що викликало масові акції протесту під Сакським райсудом за участю обурених мешканців гуртожитка.
Після окупації Криму Росією, Пряхін виїхав до Києва і заляг на дно. А у 2016 році його старий знайомий Максим Мельничук став губернатором Київщини. Губернаторствував Мельничук-молодший, як відомо, недовго, але цього часу вистачило, щоб він встиг згадати про свого «птаховода» та призначити його головою Переяслав-Хмельницької райдержадміністрації.
На перший погляд, ця історія видається не менш комічною, аніж трудовий шлях легендарного ільфо-петровського городового Небаби, який «тепер театральний критик». Однак для ввіреного Пряхіну району ситуація виявилося зовсім не смішною: на чолі РДА опинилася людина, яка не мала ані досвіду, ані, власне, взагалі жодного уявлення про роботу державної адміністрації. Справи у районі, і до того часу далеко не блискучі, пішли гірше нікуди. Під мудрим керівництвом Пряхіна соціальна сфера звелася фактично нанівець. Ліки для місцевих чорнобильців, на реабілітацію яких з уряд у цьому році виділив 1,7 млн гривень, з’явилися лише у вересні місяці. У селі Переяславське так і не відбулася запланована реконструкція школи – нині діти змушені навчатися у аварійно небезпечній будівлі, де дах загрожує у будь-який момент звалитися на голови. Земельні скандали вибухають один за одним: окрім підтримки світанківського рейдера Пряхін відзначився тим, що видав розпорядження незаконно розширити виробничі площі, які займає у селі Велика Каратуль підприємство «Вікінг» - до речі, фірма з донецьким корінням.
Зате, щоб бути ближче до народу, Пряхін полюбляє демонструвати свої музичні таланти. Так, у червні під час конкурсу «Переяславщина талановита» голова РДА удостоїв своїх нових земляків особистим виконанням пісні російського «шансоньє» Новікова «Вєзі мєня, ізвозчік» («Виплєснуть би в харю етому жиду, что в коньяк мєшаєт разную бурду…»).
Утім, очікуваних лаврів від переяславчан «Ізвозчік» не здобув. Власне, публічно співати російський «блатняк», демонстративно цокаючись чаркою, – це навіть не вульгарність, це вже якесь інше слово. А якщо такими перфомансами розважається не будь-хто, а голова української держадміністрації у Переяславі-Хмельницькому, місті з тисячолітньою історією, та ще й на заході, який проводиться на кошти райбюджету, то підхожий термін для такої поведінки взагалі знайти важко.
З іншого боку, можна навіть повірити, що співаючи російський шансон в українському місті, де чимало родин поховало своїх чоловіків та синів, що загинули в АТО, Пряхін не мав на увазі нічого образливого. Просто щиро вирішив поділитися своїми культурними вподобаннями – які мав, такими й поділився. Що у черговий раз говорить про неабиякий розум та загальну профпридатність колишнього «птаховода».
У результаті ж ця профпридатність призвела до того, що ми вчора побачили: масовий протест, через який транспортний рух у Переяслав-Хмельницькому районі був паралізований на шість годин. Причому, відзначимо: це не політичний Майдан. Вимоги мешканців Світанку не мають нічого спільного із вимогами, наприклад, прибічників Саакашвілі, які у той же час мітингували у ста кілометрах звідти, на вулиці Грушевського у Києва. Селяни просто хочуть повернути своє – землю, на якій працюють із 1992 року і за яку весь цей час сумлінно платять податки. Вони втомилися від корупції, свавілля і непрофесійності районного керівництва, втомилися від байдужості і бездіяльності центральної влади.
Власне, Переяславська блокада – це дуже тривожний дзвіночок для влади усіх рівнів. Не треба вважати, що це лише локальне непорозуміння і протестувальники помітингують-помітингують та розійдуться собі. По-перше, це «непорозуміння» вчора паралізувало одну з найважливіших національних автотрас. А по-друге, протестувальники і не думають зупинятися: 21 жовтня на трасу планують вийти жителі села Переяславське, чиї діти з ласки Пряхіна вимушені навчатися у аварійній школі. До переяславців вирішили приєднатися і вчорашні мітингувальники зі Світанку, які під час своєї акції заявили, що готові допомогти своїм сусідам. Повторимося: ці люди доведені до відчаю, вони не бачать іншого виходу, аніж хоча б таким чином привернути увагу влади до свого становища.
Тож можна відверто сказати: ці проблеми центральна влада нажила собі абсолютно з власної вини. Звичайно, можна скинути частину провини на колишнього губернатора Мельничука, який з особистих міркувань «поставив» на район абсолютно профнепридатну людину, – однак Мельничука давно вже й слід прохолонув, а Пряхін і досі спокійно залишається на посаді голови РДА. Чому його не чіпають – це вже інше питання: не виключено, що якщо почати кримінальне впровадження щодо цього співучого голови, то з шаф місцевої райдержадміністрації посиплеться стільки скелетів, що непереливки стане усім. Фактично центральна влада зараз займає таку ж позицію страуса, як і сам Пряхін: якщо той ховається від мітингувальників у Києві, то вищі структури просто заплющують очі на те, що коїться на Переяславщині. Однак сподіватися, що конфлікт розсотується сам собою, було б, щонайменше, наївно. Протестуючі налаштовані серйозно – то ж влада має або навести лад у місцевій адміністрації, або готуватися до подальшого загострення ситуації.
