"Найбільш уразливими є діти". Яких змін потребує законодавство України про сурогатне материнство
Міністерстві охорони здоров’я працюють над законопроектом про допоміжні репродуктивні технології, який мав би врегулювати, зокрема, сферу сурогатного материнства. Проте проект, який з’явився на сайті міністерства, по суті, копіює однойменний наказ МОЗ 2013 року. Про це йдеться у фільмі-розслідуванні Суспільного "Торговці мріями". Що варто було б змінити в українському законодавстві та чи потребує сурогатне материнство змін взагалі, Суспільне запитало в адвокатки та авторки посібника юридичних порад у сфері сурогатного материнства Яни Триньової.
– Наскільки сурогатне материнство поширене і чи воно нарощує свої об’єми?
– Нарощує. Навіть в Україні кожна п’ята пара безплідна. Взагалі у світі фертильність, тобто здатність народжувати, у жінок та чоловіків згасає з кожним роком. Тобто людство, не дивлячись на загальну тенденцію перенаселення планети, все ж таки скорочується. Тому звернення до цих допоміжних репродуктивних технологій буде й далі поширене. Проте в Україні достатньо велика кількість дітей, позбавлена батьківського піклування. Наприклад, в Ізраїлі їх майже немає, усиновити там неможливо. Зразу, якщо від дитини відмовляються, її забирає інша родина. В Україні дитячі будинки переповнені. І на жаль, у репродуктивних технологіях теж є відсоток, значний відсоток дітей, які поповнюють дитячі будинки. І тому все ж таки тут потрібна якась, можливо, соціальна реклама для того, щоб люди задумувалися, чи потрібно застосовувати їм допоміжні репродуктивні технології, чи взяти дитину з дитячого будинку.
– Чи правильно і виправдано, що держава не відслідковує, скільки дітей народжується за допомогою сурогатного материнства в Україні, хто замовляє ці програми, скільки клінік і агентств працюють у цій сфері?
– Звісно, що неправильно. Якщо Україна є достатньо запитуваною державою у цьому сегменті, то, звісно, держава має контролювати цей процес. У нас має бути статистика, реєстри, реєстри донорів біологічного матеріалу. Мають бути реєстри сурогатних матерів і батьків, і країн, звідки ці батьки приїхали і куди вивезли цю дитину, документів, які оформлювалися на цю дитину, свідоцтв про народження, довідок про генетичну спорідненість. Звісно, все це має контролюватися.
– Чому, на вашу думку, послугою сурогатного материнства в Україні здебільшого користуються іноземці, а не українці?
– Програми достатньо коштовні. А для іноземців ті 60 або навіть у деяких клініках, я дивилася, 40 тисяч євро або доларів – це не такі великі кошти. І у нас достатньо, знов-таки, приємні умови для укладання цих договорів. У нас жінки відносно здорові, медицина відносно нормальна, тому привабливі умови. А також є гарантії потенційним батькам, визначено і статус дитини, і сурогатної матері – це для них важливо.
– У парламенті минулого скликання був законопроект щодо заборони комерційного сурогатного материнства. Чи правильним, на вашу думку, було б таке рішення сьогодні?
– Це не вихід – просто брати і забороняти щось. Наприклад, криміналізація абортів колись нам продемонструвала: це не вихід планування сім’ї і збільшення народжуваності. Так само проводили ці аборти, але більше страждали і пацієнти, і лікарі, і всі. Тому потрібно це врегульовувати, і всім учасникам правовідносин дотримуватися чинного законодавства. Із сьогоднішнім законодавством достатньо нормально можна працювати, отримуючи прибуток.
– Працювати можна. Чи достатньо захищені сурогатні матері, діти і біологічні батьки?
– Я вважаю, що в Україні достатньо врегульована сфера сурогатного материнства. По-перше, у нас визначено конкретно статус потенційних батьків, що вони мають право на цю дитину. У нас визначено статус сурогатної матері, що вона не має права на народжену у програмі дитину. У нас прописаний порядок дій і які документи потрібні. У нас навіть є передімлантаційна діагностика ембріона, чого в інших країнах, наприклад, немає. І до цього всього, у нас достатній рівень медичної допомоги і сурогатній матері, і потенційним батькам. І наприклад, у порівнянні з Грецією, у нас відсутнє попереднє судове рішення, а це також скорочує час для вступу у програму сурогатного материнства. Але у нас є певні обмеження. Ну, наприклад, у нас можуть стати потенційними батьками тільки гетеросексуальне подружжя. І не просто гетеросексуальна пара, яка проживає разом, а це має бути зареєстрований, узаконений шлюб. Та на сьогодні мораль у світі змінилася, ми прагнемо йти до Європи. От наприклад, у Румунії, відсутня така заборона. Там може бути і поодинока жінка, і поодинокий чоловік, і пара, яка не перебуває у шлюбі. Це актуальне новаторство, яке так само, я вважаю, має бути запроваджене у нашому законодавстві. І відсутність такого положення штовхає учасників правовідносин у цій сфері обходити закон. Звісно, під час таких порушень правил гри страждають найбільш уразливі. А найбільш уразливими у цій історії є новонароджені діти. Біологічних батьків законодавство захищає, однозначно. Сурогатну матір теж. А от дітей майже не захищає. І оце потрібно прописувати у майбутньому законі.
– Які саме запобіжники щодо дітей потрібно, на вашу думку, передбачити?
–Я б пропонувала, якщо батьки відмовляються від дитини, щоб вони клали грошову суму на рахунок дитини. Я визначила 30 тисяч доларів. Тобто батьки, вступаючи у програму, кладуть ці 30 тисяч або на депозитний рахунок у банк, або нотаріусу. Можливо, це мало, можна думати над збільшенням. І якщо вони протягом цієї програми виконують свої обов’язки, потім в кінці оформляють на себе дитину, забирають її, то ці гроші повертаються їм. Якщо не відбувається виконання їх договірних обов’язків, тоді ця сума через агентство або через клініку, або через адвоката має передаватися на рахунок дитини, від якої відмовилися такі батьки. І зберігатися до повноліття. Ну, це буде хоч якась компенсація того, що дитина, фактично, є потерпілою у цих правовідносинах і вимушено позбавлена батьківського піклування.
І я би пропонувала ще створити міжнародні реєстри батьків, які відмовляються від дітей, так звані чорні списки. І кожна країна, кожне агентство, або кожний заклад охорони здоров’я повинні мати доступ до цих реєстрів і подивитись: ці батьки надійні для програм сурогатного материнства, всиновлення, того ж екстракорпорального запліднення, тобто будь-яких програм, внаслідок яких особа реалізує своє репродуктивне право.
Потрібно подумати над граничним віком осіб, які будуть користуватися цими допоміжними репродуктивними технологіями. І тут немає домовленості навіть усередині медичної спільноти. У проектах законів пропонується до 50-60 років – граничний вік жінок, які матимуть можливість скористатися цими технологіями. Чоловікам – без обмежень віку. Ну, по-перше, у такій інтерпретації це очевидна дискримінація, з одного боку. З іншого боку, встановлення граничного віку є певним намаганням знайти компроміс між інтересами потенційних батьків, які бажають реалізувати своє репродуктивне право, і народжуваною дитиною, яка теж має право бути членом сім’ї якомога довше. Тому що якщо особа звернеться у 60 або у 70 років до цих допоміжних репродуктивних технологій, то виникає питання, наскільки ця дитина зможе довго перебувати під батьківською опікою? І наскільки вона потім може страждати, її психіка?
У тих проектах законів, які я бачила, в основному приділяється увага сурогатному материнству. Але всі чомусь забули, що сурогатне материнство – це один із трьох методів лікування безпліддя. Чомусь у всіх цих проектах забули про екстракорпоральне запліднення. А це базова програма, на підставі якої проводиться те ж сурогатне материнство. Потрібно вносити положення про постмортальну репродукцію, наприклад. Доцільно визначити у законі кількість одночасної пересадки ембріонів – два, три наприклад. У нас написано два, інколи у певних випадках три. Але все ж таки я вважаю, що потрібно не більше двох. Звісно, що якщо підсаджуємо три, це економить певним чином гроші потенційних батьків. Але потім проводиться редукція ембріонів. Це є відносно небезпечно для сурогатної матері і для інших ембріонів.
– На які небезпеки найчастіше можуть наштовхнутися сурогатні матері на сьогодні?
– Є загроза невиплати гонорару сурогатній матері. От наприклад, сурогатна мама приходить в агентство-посередник. Від агентства є особи, які за довіреністю від потенційних батьків укладають з нею договір. Вона ж не розуміє цих зв'язків. Вона знає, що вона прийшла на цю адресу і от з цим Івановим Іваном Івановичем укладає договір. У договорі прописано, що їй перераховує, наприклад, агентство гроші, якому їх, у свою чергу, нараховують батьки. Вона приходить наприкінці програми до цього агентства, а агентство їй каже: «Ну, нам батьки не перерахували, і ми вам теж нічого не дамо». Перевірити, перерахували чи ні, ми не можемо. Якщо вона буде подавати до суду, оскаржувати цей договір, то агентство тут взагалі ні при чому, тому що договір укладений між нею, сурогатною матір’ю, та потенційними батьками. «Судіться з потенційними батьками». А потенційні батьки перебувають, наприклад, десь в іншій країні. І достукатися до них неможливо.
Тому потрібно продумувати у договорі подушки безпеки для сурогатної матері, і вона має теж докладно читати той договір: хто забирає дитину, наприклад, коли закінчується договір. А договір закінчується після народження дитини сурогатною матір’ю чи після передачі сурогатною матір’ю після народження дитини батькам, чи після отримання дозвільних документів на цю дитину, чи після вивозу цієї дитини, чи після закінчення судових процесів у країні громадянства батьків? Від цього залежить, коли сурогатна мама отримає гонорар і в якій сумі.
Звісно, вагітність пов’язана з можливістю завдання шкоди здоров’ю і втрати органів, тому важливо у договорі прописати компенсацію, як вона виплачується, і якими документами вона підтверджується чи не підтверджується, у тому числі. Проживання сурогатної матері. Так само потрібно звертати увагу: надається, наприклад, окрема квартира, куди може сурогатна мама переїхати зі своєю дитиною, чи там, у тій квартирі, живуть 10 сурогатних мам без родин.
– На вашу думку, чи потрібно у законодавстві прописати типовий договір між сурогатними матерями і біологічними батьками?
– Враховуючи збільшену кількість правопорушень і зловживань у цій сфері, дійсно потрібно прописати основні положення цього договору.
– Якщо наприклад, сурогатна мама приходить до клініки і агентства, а їй кажуть: "Ми спершу ембріон підсадимо, а потім підпишемо договір". Як у такій ситуації діяти сурогатній матері? І про що може свідчити така поведінка агентства чи клініки?
– Про те, що вони вчиняють правопорушення. Не потрібно сурогатній матері вступати у такі правовідносини. Якщо вона ступить, то це повністю на її страх і ризик. Потім вона буде, можливо, мати негативні наслідки.
– Чи потрібно, на вашу думку, у договорах прописувати третю сторону: клініки або агентства. Клініки – не як заклади охорони здоров’я, а як посередників? Чи має бути їхня якась відповідальність?
– Доцільно підписувати і тристоронній договір, якщо це агентство чи будь-які посередники, виписувати там конкретні обов’язки і прописувати тоді і фінансову складову: через кого проходять фінанси, які потім сурогатна матір має отримати. Щодо клінік, в яких відбуваються медичні процедури і пологи, то їх також доцільно вписувати як третю сторону. Тут треба думати: або чотиристоронній договір, або якщо ми не вписуємо посередника, то це тристоронній, але заклад охорони здоров’я, в якому відбуваються медичні процедури і пологи сурогатної матері, має бути. Якщо ж у нас є конкретний заклад охорони здоров’я, який веде цю сурогатну маму від початку і аж до пологів, і він прописаний як третя сторона, то у нього, наприклад, є фактично закріплений обов’язок надавати інформацію щодо стану здоров’я сурогатної матері і плоду потенційним батькам напряму або через агентство.
– Чи має право агентство або клініка, якщо договір між сурогатною мамою і біологічними батьками, перетворювати жінку на таку "свою власність": забороняти спілкуватися з кимось, не дозволити бути зі своєю дитиною?
– Є презумпція вільного волевиявлення сторін, і відповідно, якщо сторони погодилися на такі умови і підписалися, то значить, вони знали, що вони підписують. Це перше. Звісно, що якщо положення договору суперечать чинному законодавству, то ці положення вважаються недійсними. Але такого, щоб геть забороняли бачитися з дітьми, я не зустрічала, таких навіть скарг не чула від сурогатних мам. Звісно, є певні обмеження, але зазвичай це стосується, наприклад, вживання алкоголю, куріння і т.п. Ну, фактично, це комерційний проект. Потенційні батьки за це заплатили гроші. Вони відібрали сурогатну матір здорову, вони оплатили дуже багато аналізів, щоб переконатися, що ця жінка здорова і може народити здорову дитину. Потім проводиться і оплачується потенційними батьками дуже багато аналізів ембріона для того, щоб впевнитися, що з ним все нормально. Сплачуються кошти сурогатній матері. Звісно, і від неї вимагають дотримання правил.
– Як щодо заборони сурогатним матерям спілкуватися з біологічними батьками?
– Це право потенційних батьків. Тут немає жодних порушень, якщо заборонять спілкуватися. Такі умови договору. Вона, сурогатна матір, вступаючи у програму, має розуміти, що дитина – не її взагалі. Всесвітня організація охорони здоров’я визначила, що сурогатна мати є гестаційним кур’єром. Тому вона повинна розуміти, що дитина належить біологічним батькам. А біологічні батьки їй оплачують послуги щодо виношування і народження цієї дитини. Захочуть вони з нею спілкуватися, вони зможуть спілкуватися, не захочуть – їх не можна примушувати. Це таке їх волевиявлення. За це, знову ж таки, вони платять сурогатній матері.
– Але якщо агентство або клініка самі обмежують спілкування біологічних батьків та сурогатних матерів?
– Формально, якщо у договорі не прописаний обов’язок або певне право і у законі цього немає, то, відповідно, сурогатна мати не зобов’язана дотримуватися усних вказівок. Тут інше питання: а нащо сурогатна мати намагалася знайти біологічних батьків? Я вважаю, що такий прояв власної волі недоречний.