Atlantic Council: історія Донбасу пов'язана з Заходом і руйнує міф Путіна про "русский мир"
З весни 2014 року президент Росії Володимир Путін веде гібридну війну проти України, щоб не дозволити їй зійти з орбіти Кремля. Ця незвичайна кампанія включає військовий, економічний, дипломатичний й інформаційний компоненти.
В основі всього цього лежить російські історичні претензії на значну частину сучасної України. Путін навіть не старається приховати зневагу до української державності. Натомість він наполягає, що Україна завжди була частиною російського центру. І її доля належати до нього, подобається це українцям чи ні. Про це в статті для Atlantic Council пише колишній депутат парламенту Литви і політичний аналітик Університету Миколаса Ромеріса у Вільнюсі Альвідас Медалінскас.
Впродовж останніх шести років Путін неодноразово наголошував, що окупована частина Донбасу на Сході України - це важливий елемент російської національної спадщини. Під час промови в квітні 2014 року, яка прозвучала після окупації Криму й стала сигналом про наступний етап війни проти України, російський президент заявив, що Донбас нібито ніколи й не був українським. І що його чомусь передали УРСР в 1920 році.
"Бозна чому це зробили", - говорив він.
А нещодавно, в грудні 2019 року Путін використав свій щорічний прес-марафон, щоб назвати Донбас "споконвічними російськими землями, у яких ніколи не було нічого спільного з Україною". Вибіркове читання історії Путіна може у служить його політичним цілям, але не витримує ретельної перевірки. Насправді українська присутність на спірному Донбасі тривала багато століть. А реальне європейське походження регіону робить посміховисько зі спроб Кремля зобразити український регіон як священну російську територію.
Дуже спрощена розповідь Путіна приховує більш складну картинку. Століттями Донбас на Сході України був частиною так званого "Дикого поля" - великої і малонаселеної території, яка простягалася через український степ і відділяла слов'янські держави на півночі від Кримського ханства і Османської імперії на півдні.
В кінці 16-го століття правителі Речі Посполитої визнали право українських козаків селитися на Донбасі. Подальші хвилі міграції на цю територію відбулися як результат російсько-турецьких війн 18-го століття. А російська цариця Катерина ІІ пропонувала землі, щоб заохотити поселенців. Більшість з цих поселенців були українцями, однак серед них були також і росіяни, румуни, серби, угорці й німці, а також етнічні греки з Криму. Це зробило Донбас одним з найбільш космополітичних куточків Російської імперії. Навіть сьогодні Донбас лишається домом для чималої громади греків, які живуть в поблизу Маріуполя.
Наступною великою віхою розвитку Донбасу стала індустріальна революція в 19-му столітті. Багатий на мінерали регіон став важливим європейським вузлом, який приваблював опортуністів й промисловців з усієї Європи. Багато хто вбачав схожість між стрімким розвитком Донбасу в цей період і експансією в західному напрямку, яка відбувалася в цей же час у Північній Америці. Через це російський письменник Олександр Блок називав український регіон "Новою Америкою".
Багато ключових міст Донбасу завдячують своїм існуванням міжнародним промисловим експертам, які привезли в регіон свої технології. Найбільш відомий приклад - це Донецьк, найбільше місто Донбасу і центр російського окупаційного режиму. Засновником Донецька був британський металургійний магнат Джон Г'юз. В 1869 році він заснував поселення, яке пізніше стане Донецьком. Спочатку ж воно називалося Юзівка на честь британця.
Але Г'юз не був першим британським промисловцем, який з'явився на Донбасі. В 1795 році його співвітчизник Чарльз Гаскойн і німець Гюстав Гартманн відкрили дві фабрики, які пізніше перетворилися в місто Луганськ. Воно теж стало "столицею" однієї з так званий "республік" під контролем Росії. Ці британські й німецькі підприємці працювали в дуже космополітичному середовищі, внесок в який створили інші країни Західної Європи, такі як Франція, Італія й Бельгія. Бельгійська присутність була настільки великою, що Донбас розглядали як важливий фактор економіки країни. Американські промисловці також працювали в Маріуполі.
Вибух міжнародної промисловості на Донбасі в 19 столітті сильно вплинув на демографію. Однак, імперський перепис за 1897 рік показав, що в регіоні досі домінують українці. Цей перепис був єдиним, який провела російська імперська влада. І його результати розбивають історичні претензії Путіна на друзки.
Згідно з цим переписом за 1897 рік, в Катеринославській губернії, яка включала більшу частину сучасного Донбасу включно з Донецьком і Луганськом, жило 2,1 мільйона людей. 68,9% з них розмовляли українською мовою. Лише 17,3% були етнічними росіянами. Схожа закономірність спостерігалася й на локальних рівнях. Населення Маріупольського району становило 254 тисячі людей. З них 50% були українцями. Росіян було лише 35,7 тисяч. Також тут жила значна кількість німців, греків, євреїв і татар. Зважаючи на ці цифри, будь-які спроби заперечити історичний зв'язок Донбасу з Україною здаються нонсенсом.
Ці факти лишаються здебільшого невідомими як в Україні так і за її межами. Знання про них почало поступово покращуватися впродовж останніх років завдяки відновленню інтересу до історії регіону. Однак, космополітичне минуле Донбасу досі затьмарене русоцентричною вигадкою, яка вписується в геополітичний порядок денний Кремля.
Український і європейський характер Донбасу до появи СРСР поза сумнівом. Але регіон пройшов через великі зміни впродовж десятиліть після Російського перевороту. Багато українців, які жили у сільській місцевості, стали жертвами штучного голоду 1930-х років, організованого Йосипом Сталіним. Голодомор вбив мільйони людей і змінив демографію Донбасу. Натомість велика кількість людей з усіх куточків СРСР почали приїжджати в регіон ще в 1920-ті, щоб працювати на численних місцевих заводах і шахтах. Населення Донецька, яке в 1926 році становило 106 тисяч людей, до кінця 50-х років зросло до 700 тисяч.
"Совєтизація" Донбасу закріпилася завдяки подальшим хвилям сталінських репресій у 1930-ті, жертвами яких непропорційно стали неросійські етнічні групи. Оскільки українці домінували на Донбасі, вони постраждали найбільше. Місцеві грецькі, німецькі й польські громади теж були знищені. Українські, грецькі, німецькі імена зникли з Донбасу й були замінені поширеними радянськими альтернативами. Ці зусилля, націлені стерти історію Донбасу, виявилися успішними.
В результаті в 1991 році регіон став бастіоном російськомовної України з вираженою радянською ідентичністю, яка відображала різноманітне походження населення з родинними зв'язками по всій території колишнього СРСР.
Все це не робить нинішню війну на Донбасі неминучою. Незалежна Україна повинна теж визнати провину за те, що не змогла розібратися з розвитком Донбасу й залишила його на поталу "Партії Регіонів" й інших проросійських політичних сил. Однак, без вторгнення Кремля навряд чи можна було б говорити, що політична лояльність регіону до Росії переросла б в збройну боротьбу.
Російська гібридна війна проти України вправно використовує демографічні трансформації 20-го століття, які перетворили етнічно різноманітний регіон, в якому домінували українці, в російськомовну частину країни з притаманною ностальгією за СРСР і лояльними до Кремля поглядами. Путін покладається на незнання справжньої історії Донбасу, щоб називати його частиною "русского мира". Але це твердження ігнорує ключові аспекти складного розвитку регіону.
Справжня ж історія Донбасу говорить дуже чітко про його європейське коріння і сильні зв'язки із Заходом. Поширення знань про ці зв'язки може бути кроком в напрямку боротьби з маніпуляціями Путіна, підриву основи російської гібридної війни й реінтеграції окупованих територій в Україну.
