“Рекомендована” ціна газу: монополісти прислухалися. Але готують позови
Більшість газопостачальних компаній оприлюднили лютневу вартість “блакитного палива”. Це, переважно, 6,99 гривень за “куб”, що відповідає граничному рівню, затвердженому Кабінетом міністрів. Але є й компанії, чиї клієнти зможуть додатково заощадити ще по декілька чи й по кільканадцять копійок на кожному використаному кубометрі. Водночас в інтерв’ю та коментарях для ЗМІ і на сторінках в соцмережах топменеджери газзбутів продовжують плакатися: довго з “обрізаними” цінами, мовляв, не протягнуть. І якщо обмеження продовжать ще й після опалювального сезону, обов’язково позиватимуться проти уряду. Що, знаючи про “любов” українських судів до власників таких підприємств, загрожує Україні та українцям новими проблемами. Й нехай би про таке заявляли представники дрібних компаній, що мають невелику клієнтську базу і в сезон змушені переплачувати за ресурс через відсутність власних закуплених за низькими цінами запасів... Так навпаки ж – чи не найбільше волають саме захисники інтересів великих постачальників, які звикли працювати у своїх регіонах – та навіть у масштабах держави – як монополісти. Мова, зокрема, про відділені у рамках реформування газового ринку від облгазів (операторів мереж) газзбути, підконтрольні одіозному олігархові Дмитру Фірташу.
Те, що остаточну крапку в питанні газових тарифів ще не поставлено, визнають і в уряді. Там готують більш “довгограючі” рішення, поміж яких – намір зобов’язати продавців ресурсу визначати його ціну на рік, а не помісячно. Аби і їм легше було прогнозувати витрати та доходи, і споживачів “не валідолити” періодичними ціновими збуреннями.
Водночас експерти кажуть: доки ситуацію на газовому ринку не змінити кардинально, позбувшись монополій та олігархічних впливів, забезпечивши реальне ринкове ціноутворення, від нових спроб задрати ціну ми з вами не застраховані. Стосується це й інших галузей вітчизняної енергетики. Зокрема, електропостачання.
І в вас, і в нас все буде по 6,99...Аби ж іще не “доважок” за транспортування
Понад 50 (абсолютна більшість) газопостачальних компаній, як і передбачено законодавством, заздалегідь оприлюднили вартість газу у лютому. Кілька з них готові постачати ресурс клієнтам навіть дешевше, ніж рекомендував уряд. “Зокрема, постачальник Megawatt запропонував ціну 6,79, Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" – 6,86, "Агросинтез Трейдінг" – 6,88, “Енергетичнi ресурси України” – 6,90, "Газ АП" – 6,94, “Волиньелектро Збут” – 6,97, ETG.UA – 6,98 грн за кубометр", – інформує “Газправда”. При цьому Megawatt спочатку анонсував продаж ресурсу по 6,88 грн за кубометр, але згодом знизив ціну до 6,79 – після оприлюднення інформації про вартість палива від ГК "Нафтогаз". Решта постачальників, зокрема і регіональні газзбути, афілійовані з облгазами, братимуть із нас по максимуму – 6,99 грн за кубометр.
Для споживачів, котрі мають контракти на постачання палива за нижчою, аніж 6,99 грн, ціною, тарифи не зміняться.
У середу ж Кабінет Міністрів поширив дію у лютому-березні граничної ціни на природний газ і на об'єднання співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ). "Ми захистили побутових споживачів від фактично свавілля приватних монополістів, встановивши граничну ціну. Це спрацювало. І зараз бачимо, як учасники ринку виставляють ціну навіть нижчу за 6,99 грн… Що фактично на третину менше, середньозваженої ціни, яку розраховували за умов, що на ринку домінують приватні монополісти", – пояснив в.о. міністра енергетики Юрій Вітренко.
Але. Не забуваймо, що окремо маємо оплачувати ще й вартість прокачування палива розподільчими мережами згаданими вже обл- і райгазами. Нещодавно НКРЕКП за рекомендацією уряду обмежила вартість помпування ресурсу сумою в 1,79 грн за кубометр. Та це – без ПДВ. Тобто, максимальна вартість прокачування палива – 2 гривні 15 копійок. Хоча тариф для деяких операторів ГРМ набагато нижчий. Приміром, клієнти АТ “Київгаз” платитимуть лише по 31 (37 з ПДВ) копійок за “куб”. Отже, жителям столиці кубометр “блакитного палива” у лютому обходитиметься загалом у 7 гривень 35 копійок. Низький тариф на розподіл газу також для АТ ”Харківміськгаз” – 35 (без ПДВ), ПрАТ “Кременчукгаз” – 39 копійок (без ПДВ) і деяких інших операторів ГРМ. Проте, в багатьох регіонах споживачам доведеться платити за кубометр газу більш ніж по 9 гривень. Що дорожче, ніж минулого та навіть “рекордного” позаминулого опалювального сезону. Хоча ще у вересні-жовтні нас запевняли: зважаючи на суттєві запаси палива в українських ПСГ, які вдалося поповнити завдяки низькій вартості газу в Європі навесні та влітку, ціновий максимум зими 2020-2021 не досягне й мінімуму сезону 2019-2020...
І перспектив для того, щоб у найближчому майбутньому ціни знижували не під тиском громадськості (згадаймо масові “тарифні” протести у січні) і влади, а природним чином, небагато.
Поміж причин – нехтування можливостями внутрішнього газовидобутку й монополізація ринку. Попри те, що газом у нас торгують понад 60 компаній, а відповідні ліцензії мають більше 700, до 90% ринку контролюють споріднені із облгазами постачальники-монополісти. А ще на заваді надмірна олігархізація ринку. Причому, виявляється, на окремі сегменти української енергетики помітно впливають не лише доморощені, а й російські олігархи (це майже на восьмому році війни!).
Як на нас не лише “свої” олігархи заробляють, а й товстосуми з держави-агресора
1. Фірташ і його Ко vs “Нафтогаз”
За даними НКРЕКП, у 2019 році майже 68% обсягів постачання природного газу населенню (у 2017 – 2018 роках – 71 %, у 2016 році – 76%) здійснювали компанії, контрольні пакети акцій яких належать операторам ГРМ, об’єднаним під брендом “Регіональна газова компанія” Дмитра Фірташа. Адже у рамках реформування газового ринку (розмежування функцій з розподілу і продажу палива) при кожному монополісті-облгазі створили “придворний” газзбут. Формально це начебто різні суб’єкти господарювання. Насправді ж “десь там на горі” всі вони підконтрольні згаданому вже олігархові: облгази – через РГК, газзбути – через фірташівський же бренд “ЙЕ Енергія».
Єдиний, хто може конкурувати із цим конгломератом, – Газова компанія “Нафтогаз України”, яка поступово наростила клієнтську базу до 9% від усієї кількості споживачів. Вплив на ринок незалежних постачальників наразі мізерний. І саме вони найбільше залежать від коливань оптової вартості газу, а також мають найбільше витрат у розрахунку на кубометр поставленого домогосподарствам палива (плата за транспортування газу магістральними газопроводами – тариф Оператора ГТС – операційні видатки, вартість грошей через відтерміновані платежі, ризик неоплати тощо). І вони понад усе ризикують бути витісненими монополістами з вітчизняного роздрібного газового ринку... За даними видання “Бізнес.Цензор”, до сфери впливу пана Фірташа офіційно входять 18 операторів ГРМ. Ще кілька контролюються фірташівськими бізнес-партнерами: Юрієм Бойком, Ігорем Вороніним та Юрієм Величком. Щодо незалежних (умовно) гравців, то бізнесменові Віктору Попову належать "Херсонгаз" і "Кременчукгаз", а одеситу Ігорю Учителю – "Одесагаз". Є ще декілька невеликих операторів ГРМ “місцевого розливу”, але вони, як-то кажуть, жодної погоди на ринку в масштабах держави не роблять.
2. Гроші, які нас вбивають
Найбільше непокоїть, що, поміж іншого, в управлінні РГК перебувають чотири облгази із групи російського олігарха Віктора Вексельберга: Дніпрогаз, Криворіжгаз, Харківгаз та Харківміськгаз. “До 2012 року ці підприємства належали "КЕС-Холдингу" Вексельберга. Потім він оголосив про вихід з українських активів, а самі облгази були переписані на офшори”, – пише “Бізнес.Цензор”. Тож цілком ймовірно, що зароблені на українцях гроші і тепер інвестують у путінську агресію проти України.
Ще гірша ситуація в електроенергетиці. За даними Центру економічної стратегії, російські інвестиції є в переважній більшості українських обленерго. “ За нашими підрахунками, у 19 з 24 обленерго хоча б якась частка належить людині, пов’язаній із Росією. Це різні структури, але така велика залежність означає, що російські компанії мають доступ до розподілу електроенергії й за певних обставин можуть зупинити постачання чи ускладнити під’єднання бізнес-споживачів до електромережі”, – розповіла економістка Центру Дарія Михайлишина, яка назвала таку ситуацію “міною уповільненої дії”. Через критично важливі інфраструктурні галузі російські компанії, за її висновками, можуть впливати на українську політику і суспільні настрої.
А ще за зароблені росіянами в Україні гроші українців вбивають. “Партію російського терориста Прілєпіна, який вихваляється вбивствами українців на Донбасі, фінансує його перший заступник, олігарх Алєксандр Бабаков, котрий контролює близько третини ринку передачі електроенергії в Україні, – пише соціолог Ігор Ейдман. – На думку наукового співробітника “Атлантичної ради” Андерса Аслунда, те, що Бабаков володіє 11-ма з 24-х українських обленерго, – величезна дірка в енергетичній безпеці України. Вести прибутковий бізнес в Україні Бабакову не заважає навіть те, що він – спеціальний представник Путіна зі зв'язків зі співвітчизниками за кордоном (читай, з вербування “п'ятої колони”)”. Зокрема, Бабакову належать контрольні пакети акцій ПАТ “Житомиробленерго”, “Кіровоградобленерго”, “Херсонобленерго”, “Рівнеобленерго”, “Закарпаттяобленерго”, а також “Севастопольенерго” – в окупованому РФ Криму. Ось-ось російський олігарх може перебрати контроль над ПАТ “Чернівціобленерго”, у нього вже 45% акцій підприємства. А ще – частка в ПАТ “Хмельницькобленерго” і “Миколаївобленерго”.
Інший російський олігарх Константін Грігорішин повністю контролює ТОВ “Луганське енергетичне об’єднання” й майже повністю – АТ “Вінницяобленерго”. Має непогані частки у статутному капіталі АТ “Черкасиобленерго”, “Харківобленерго”, “Тернопільобленерго”, “Чергінівобленерго”, “Полтаваобленерго”, “Сумиобленерго”, “Волиньобленерго”, а також невеликі пакети акцій АТ “Запоріжжяобленерго”, ПАТ “ДТЕК “Дніпрообленерго” і “ДТЕК “Крименерго”. І це – лише дані з відкритих джерел. Якими активами в Україні ці “русскомірці” насправді володіють через підставних осіб та офшори, одному Богу відомо...
3. Виявляти і “не прощати”
На думку голови Експертно-аналітичної ради Українського аналітичного центру Бориса Кушнірука, особливо небезпечними є бізнеси, які мають російське походження, але зареєстровані у “цілком “красивих” європейських юрисдикціях”. Таким чином, ми можемо лише здогадуватися, що йдеться про російські гроші. А іноді навіть не здогадуватися. “Хоча останнім часом вимоги до корпоративного управління і прозорості власності посилилися. За законом, має бути доступною вся інформація про кінцевих бенефіціарів. Як на мене, коли ти достеменно знаєш, що це російський бізнес, можеш належними чином оцінити ризики його роботи чи потенційні наслідки співпраці із ним. Такий бізнес легше контролювати. У тому числі, і громадськості”, – каже економіст.
Водночас експерти констатують: змінити щось у цій царині – з огляду на наше лояльне до монополістів законодавство – майже неможливо. І річ не тільки у тому, що деякі українські судді так люблять олігархів (точніше, їхні гроші). Законодавчі можливості “приструнити” їх справді обмежені. Не даремно ж товстосуми утримували(ють) своїх людей у кожному складі найвищого законодавчого органу. Тож – перефразовуючи пана Добкіна, – тексти “потрібних” їм законів “по-розумному” написані...
Висновок: для врегулювання ситуації потрібне оновлення законодавства “під конкретні ситуації”, як це було із так званим “антиколомойським” законом. Хоча, як бачимо, і такі заходи наштовхуються на шалений спротив – судові оскарження, брудні кампанії у пресі, натравлювання ботів. З одного боку, якщо хочемо кататися, маємо бути готові й санчата на гору тягнути. З іншого ж – такі кроки потребують ретельної підготовки, аби не наробити чергових дурниць, що проти нас же і обернуться.
І починати справді варто із встановлення реального заслону для роботи російського бізнесу в Україні, – кажуть експерти. Бо, погодьтеся, дивно, коли наші спецслужби вихваляються заборонами на в’їзд до країни третьосортним російським співачкам і при цьому всі дружно заплющують очі на те, що у нас же заробляються мільярди для великого російського бізнесу...
Паралельно ж – вже вкотре про це пишемо, – варто посилити вплив на ситуацію на монополізованих ринках регуляторних органів – АМКУ і НКРЕКП. “По-хорошому, про таку ситуацію ми з вами б зараз і не говорили, якби Антимонопольний комітет діяв на упередження – запобігаючи монополізації практично усіх стратегічних галузей країни, – каже голова Бюро комплексного аналізу і прогнозів Сергій Дяченко. – Утім, фактично три десятиліття він заплющував очі на те, що відбувається. Зокрема, допустив приватизацію “в одні руки”, а також подальшу надмірну концентрацію виробництв”.
Нагадаємо, після того, як ситуацію із газовими тарифами публічно взяли під контроль президент і прем’єр, АМКУ “прокинувся”. Північне міжобласне територіальне відділення комітету відкрило справи проти 6 газзбутів ("Київоблгаз Збут", "Житомиргаз Збут", "Чернігівгаз Збут", "Черкасигаз Збут", "Уманьгаз Збут" та "КиївГазЕнерджи") за ознаками зловживання монопольним становищем при формуванні ціни на газ.
Те ж стосується й регуляторних функцій НКРЕКП. Після того, як президент обурився вартістю прокачування палива, регулятор “невідкладно” запропонував знизити тарифи, встановлені для операторів ГРМ – цінових рекордсменів. А про результати перевірок нарахування так званих “температурних коефіцієнтів” чи “витягування з-під ковдри” неіснуючих боргів, роками нічого не чути. При цьому практично кожна скарга від споживачів, яку зустрічаємо на Фейсбук-сторінках газопостачальників, “наражається” на відповідь: “звертайтеся до НКРЕКП”. Переконані, таких звернень регулятор отримав уже тисячі. Чи й десятки тисяч. І що?..
